Uchenna Obidimma, 17 – USA

I used to take piano lessons. My teacher was an old lady who lived in a little old house in a quiet neighborhood.  At first I had liked the old lady and would listen to her. I constantly practiced and even went to festivals and completions. I got superior rating on almost all of them. But soon I felt like that wasn’t enough. That I could be better and I could do better. Soon enough my excellent and cool rehearsals turned into rowdy and stressful meetings. Because of this I stopped. My parents not trusting my behavior did not let me do anything else instead they kept me rooted in music. Yet I still felt empty. The music did make me happy if it was for a short moment in time, but I could not relate to others in the way I wanted to. I felt if I told others about my success they would just mock me and I would then again feel like it was not enough. The more I tried at something the more obvious the flaws became to me. But I still love the piano. I play it now and then when I feel sad or frustrated. I am so happy I found something I did to the best of my ability, even if it was for a short while.


Я брала уроки игры на пианино. Моим учителем была пожилая женщина, которая жила в маленьком старом доме на тихой улице.  Она мне сразу понравилась и я решила слушать её. Я постоянно играла и даже выступала на фестивалях, участвовала в конкурсах. Мне практически не было равных. Но вскоре я ощутила, будто этого недостаточно. Будто я могу стать лучше и обязана сделать это. Вскоре мои великолепные и воздушные репетиции стали очень стрессовыми и тяжелыми. Поэтому я прекратила заниматься. Мои родители, не веря мне, насильно привязывали меня к музыке и не давали заниматься чем-то еще. Я всё еще ощущаю опустошенность. Музыка делала меня счастливой на какой-то миг, но я не могла поделиться с другими так, как мне того хотелось бы. Я чувствовала, что откройся я кому-то, то меня точно высмеяли и я бы вновь ощутила, будто этого недостаточно. Чем больше я пыталась заняться другими вещами, тем более очевидными становились изъяны. Но я продолжаю любить пианино. Я играю сейчас и когда мне грустно. Я так счастлива, что проявила свои способности насколько могу, пусть даже на мгновение.
Translated by Roman Mikitenko

أوشينا، 17 سنة الولايات المتحدة الأمريكية

اعتدت على تلقى دروس البيانو. كانت معلمتى امرأة عجوز تعيش في منزل صغير وقديم جدا فى حي هادئ. فى البداية، كنت معجباً بهذه المرأة العجوز وكنت أنصت لها وكلى آذان صاغية. وكنت أمارس البيانو باستمرار حتى حضرت المهرجانات والنهائيات. وحصلت تقريباً على المركز الأول فى الكثير منها. ولكن سرعان ماانتابنى شعور بأن ذلك لا يكفي. حيث يمكننى أن أكون أفضل من ذلك ويمكننى عمل ما هو أفضل. وفجأة تحولت البروفات التى كنت أؤديها بامتياز وبهدوء إلى لقاءات صاخبة ومرهقة. ولهذا السبب توقفت عن حضورها. وأبى وأمى الذين يفتقدون الثقة فى سلوكى لم يتركانى أفعل شئ آخر سوى أنهما جعلانى على صلة وثيقة بالموسيقى. وحتى الآن ما زلت أشعر بالفراغ. الموسيقى تجعلنى سعيداً عندما تكون لمدة لحظات قصيرة فى وقت محدد ولكنى عجزت عن الارتباط بالآخرين بالطريقة التى أرغب فيها. شعرت إذا ما أخبرت الأخرين عن نجاحى، سوف يستهزأون منى ومن ثم سوف أشعر بأن الموسقى وحدها ليست كافية. وكلما جربت شياً جديداً زادت أخطائي الواضحة. ولكنى مازلت أحب البيانو. وأعزف البيانو الآن وأعزفه عندما يخيم على الحزن والاحباط. أنا مسرور جداً لأننى وجدت شيئ أفعله بأقصى قدراتى حتى ولو كان لبرهة فصيرة.

Translated by Mardy Zenbaa


Eu costumava ter aulas de piano. Minha professora era uma velha senhora que morava em casinha velha em um bairro tranquilo. No começo eu tinha gostado da velha senhora e quis ouvi-la. Eu sempre praticava e fui até mesmo para festivais e encerramentos. Eu tive avaliações superiores em quase todos eles. Mas logo eu senti que isso não era o suficiente. Que eu poderia ser melhor e eu poderia fazer melhor. Logo meus ensaios excelentes e legais transformaram-se em reuniões turbulentas e estressantes. Devido a isso eu parei. Meus pais não confiaram no meu comportamento e não me deixaram fazer qualquer outra coisa. Em vez disso eles me mantiveram com raízes na música. No entanto, eu ainda sentia um vazio. A música realmente me fez feliz, ainda que por um breve momento, mas eu não podia me relacionar com os outros do jeito que eu queria. Senti que se eu dissesse aos outros sobre o meu sucesso eles simplesmente zombariam de mim e eu, em seguida, sentiria como se não fosse o suficiente novamente. Quanto mais eu me dedicava em algo, mais evidentes as falhas se tornavam para mim. Mas eu ainda amo o piano. Eu toco de vez em quando, quando sinto tristeza ou frustração. Estou tão feliz por ter encontrado algo que eu fiz com o melhor da minha capacidade, mesmo que por um curto tempo.”
Translated by Cesar Manfroi

Колись я вчилася грати на піаніно. Моєю вчителькою була жінка похилого віку, котра жила в старому будинку по сусідству. Спочатку вона мені сподобалась, і я її слухалась. Я постійно тренувалася і навіть брала участь в фестивалях та змаганнях. Практично з усіх в мене були найвищі показники. З часом мені здалося, що цього недостатньо. Ніби я могла б бути кращою і робити краще. Незабаром, мої чудові та неперевершені репетиції перетворилися на шумні та повні стресу зустрічі. Тому я зупинилася. Мої батьки не звернули увагу на мою поведінку та не дозволили більше нічим займатися, навпаки  вони прив’язали мене до музики. Я була дуже спустошена. Музика зробила мене щасливою лише на коротку мить, але я не була здатна відноситися до інших так як хотіла. Мені здавалося, якщо я розповім іншим про свій успіх, вони задражнять мене, і знову я відчую, що цього недостатньо. Чим більше я старалася в чомусь, тим більше очевидними були невдачі. Але я все ще кохаю піаніно. Я й зараз граю на ньому, а також в часи смутку та печалі. Я щаслива, що знайшла щось, де проявила себе до краю своїх здібностей, навіть на короткий час.
Translated by Nadezhda Molodaya


Je prenais souvent les cours de piano. Mon instructeur était une vielle dame qui vivait dans une vielle petite maison située dans un quartier calme. Au début, j’avais aimé la vielle dame et je l’écoutais.  Je m’exerçais constamment et je partais même assister aux festivals et aux compétitions. Je reçu toujours la note supérieure dans presque toutes ces compétitions. Mais très rapidement j’ai eu le sentiment que ce n’était pas assez. Que je pouvais être meilleur et que je pouvais faire mieux. Très rapidement, me répétitions excellentes et  décontracté se transformaient en des réunions tapageurs et stressantes. A cause de ceci, j’ai arrêté. Mes parents, étant donné qu’ils ne faisaient pas confiance à mon comportement, ne mon permis de faire autre chose mais ils m’ont gardés enraciné dans la musique. Cependant, je ressentais toujours un vide. La music ne m’apportait par l’épanouissement, c’était un court moment, mais je ne pouvais pas échanger avec les autres tels que je le désirais. Je ressentais que si je parlais de mes succès aux autres ils se moqueront de moi et une fois encore j’aurais eu ce sentiment d’insuffisance.  Le plus je tentais quelque chose, le plus je découvrais mes lacunes. Mais j’aime toujours le piano. Je le joue chaque fois que je me sens frustré. Je suis très heureux d’avoir trouvé quelque chose que je peux faire avec la meilleure de mes aptitudes, même si c’était pour un bref moment.
Translated by Ako Agbor

Feia classes de piano. La meva professora era una dona vella que vivia en una petita casa vella en un barri tranquil. Al principi ella em queia bé i jo li feia cas. Practicava constantment i fins i tot vaig participar en festivals i competicions. Em va anar molt bé gairebé sempre. Però aviat vaig sentir que no n’hi havia prou; que podia fer més i millor. Ben aviat els meus assaigs excel·lents i divertits es van convertir en reunions sorolloses i estressants, i per aquesta raó vaig deixar-ho. Els meus pares no ho entenien i no em van deixar fer res més. Em van obligar a seguir amb la música, però jo em sentia buit. És cert que la música m’animava durant uns pocs moments, però no podia relacionar-me amb els demés com jo volia. Si parlava dels meus èxits es burlarien de mi i sentiria que no feia prou bé. Quant més m’esforçava amb el que feia, més grans semblaven els meus defectes. Però encara m’encanta tocar el piano. De tant en tant el toco, quan sento tristor o frustració. M’encanta haver trobat una cosa que vaig fer lo millor que vaig poder, encara que fos només durant poc temps.
Translated by Emma Howe


Vroeger zat ik op pianoles. Mijn lerares was een oude dame die woonde in een klein, oud huisje in een stille buurt. In het begin vond ik de oude dame aardig en luisterde ik naar haar. Ik oefende de hele tijd en ging zelfs naar festivals en wedstrijden. Ik kreeg bijna overal de hoogste score. Maar al snel voelde het alsof dat niet meer genoeg was. Dat ik beter kon zijn en het beter kon doen. Al snel veranderden mijn uitstekende en coole repetities in confronterende, stressvolle ontmoetingen. Daarom ben ik gestopt. Mijn ouders, die mijn gedrag niet vertrouwden, lieten me niets meer doen dat me in de muziekwereld geworteld zou houden. Toch voelde ik me leeg. De muziek had me desondanks voor korte tijd gelukkig gemaakt, maar ik kon met anderen geen verbinding leggen op de manier dat ik wilde. Het voelde alsof ik, als ik anderen over mijn succes zou vertellen, er door hen mee gepest zou worden en het dan weer zou voelen alsof ik niet goed genoeg was. Hoe meer tijd ik besteedde aan andere dingen, hoe meer de fouten die ik daarbij maakte me op vielen. Maar ik houd nog steeds van de piano. Ik speel zo nu en dan wanneer ik me verdrietig of gefrustreerd voel. Ik ben zo blij dat ik iets heb gevonden dat waarin zo goed ben geworden als ik maar zijn kan, al was het maar voor even.
Translated by Anne Oosthuizen

我以前常常上钢琴课,老师是位老奶奶,住在附近一幢古老的房子里。开始的时候我喜欢这位老奶奶,听她的话。我总是在练习,甚至去参加艺术节和比赛,而且大部分时候成绩都很出色。但是我很快觉得不够了,我应该更优秀。于是很快有趣的排练变成了嘈杂紧张的会议,所以我不再上钢琴课了。父母不相信我,不让我做别的事,只让我学音乐。但是我还是觉得很空虚。要是只是短时间,音乐的确让我开心。但是我和别人的关系不像我希望的那样,我感觉要是告诉他们我的成就,他们会笑话我,然后我就又感到空虚。我越努力做什么事,失误越明显。但是我依然热爱钢琴。我悲伤或者灰心的时候就会弹琴。真高兴我发现了能尽我所能去做的事,即使只是很短的时间。
Translated by Yilei Yuan